Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 923/325/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Селіваненко В.П. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

на рішення господарського суду Херсонської області від 07.06.2016

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2016

зі справи № 923/325/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), м. Київ,

до дочірнього підприємства "Теплотехсервіс" закритого акціонерного товариства "Теплотехніка" (далі - Підприємство), м. Херсон,

про стягнення 70 751,43 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Громніцький Ю.П. предст. (дов. від 13.05.2014)

відповідача - Оніщенко В.І. предст. (дов. від 10.09.2015)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Підприємства 70 751,43 грн. заборгованості (з них: 21 726,70 грн. пені, 45 493,44 грн. інфляційних втрат та 3 531,29 грн. 3% річних), у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання з оплати природного газу, який одержаний останнім за договором купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 № 1810/14-ТЕ-33.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 07.06.2016 зі справи № 923/325/16 (суддя Ярошенко В.П.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 (судді Величко Т.А. - головуючий, Таран С.В., Філінюк І.Г.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 44 826,12 грн. втрат від інфляції, 3 531,29 грн. 3% річних, 2 172,67 грн. пені та 984,16 грн. витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено. При цьому, в частині стягнення пені розмір неустойки, за клопотанням Підприємства, зменшено судами на 90% від заявленого до стягнення розміру.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить судові рішення зі справи скасувати в частині зменшення розміру пені на 19 554,03 грн. (90%) та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позову, у решті судові акти попередніх інстанцій залишити без змін. Касаційну скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів у відповідній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просило суд залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 09.12.2013 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як продавцем та Підприємством як покупцем було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1810/14-ТЕ-33 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору;

- відповідно до пункту 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ у обсязі до 990 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб.м), визначених у Договорі;

- пунктом 3.3 Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюються шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця;

- не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмові формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4 Договору);

- у пунктах 6.1, 6.3 Договору (з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2014 № 3) передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли під покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором або якщо погашення такої заборгованості передбачено договорами про організацію взаєморозрахунків, укладеними відповідно до постанови КМУ від 29.01.2014 № 30;

- згідно з додатковими угодами від 31.01.2014 № 1, від 29.04.2014 № 2 сторони вносили зміни до Договору щодо ціни на газ, його використання;

- на виконання умов Договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом січня-грудня 2014 року поставило, а Підприємство прийняло природний газ на загальну суму 958 827,97 грн., що підтверджується оформленими та підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу;

- згідно з пунктом 7.2 Договору сторони дійшли згоди, що в разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу;

- на момент подання позову Підприємством в повному обсязі сплачено суму основного боргу;

- у зв'язку з тим, що зобов'язання з оплати природного газу здійснювалося відповідачем з порушенням встановлених Договором строків оплати, позивачем нараховані відповідачу пеня, інфляційні втрати та 3% річних.

Вирішуючи спір в частині стягнення з Підприємства неустойки (пені) за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу, суди попередніх інстанцій, за клопотанням відповідача, зменшили заявлений позивачем до стягнення розмір неустойки на 90 %.

Причиною касаційного розгляду у даній справі стало питання щодо дотримання судами норм матеріального та процесуального права у вирішення спору в частині стягнення неустойки, а саме щодо зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру неустойки на 90 %.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 525, 526, частини першої статті 530 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).

Касаційна інстанція вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню з Підприємства, внаслідок прострочення виконання зобов'язання з оплати отриманого природного газу, з огляду на таке.

Згідно з приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Частиною першою статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до змісту наведених норм у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Проте, судами попередніх інстанцій не враховано, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін. Судами попередніх інстанцій наведеного здійснено не було.

Оскаржувані судові рішення за своїм змістом наведеним вище приписам чинного законодавства не відповідають, оскільки розмір, до якого суд зменшив пеню (на 90%) не є співрозмірним, в контексті інтересів позивача та відповідача.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За вказаних обставин, Вищий господарський суд України вважає, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягають скасуванню в частині зменшення розміру стягуваної суми пені до 10% від її заявленої суми, тобто в частині вирішення спору щодо стягнення пені з направленням справи на новий розгляд у відповідній частині.

У новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати обставини справи в цій частині, зібраним доказам дати правову оцінку та відповідно до вимог закону вирішити спір у переданій на новий розгляд частині.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 07.06.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 зі справи № 923/325/16 скасувати в частині вирішення спору про стягнення пені.

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

3. У решті рішення господарського суду Херсонської області від 07.06.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 зі справи № 923/325/16 залишити без змін.

Суддя В. Палій

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Студенець